Звід 

Нахімов пав степанович коротко. Адмірал Нахімов: цікаві факти

Історія вітчизняного військово-морського флоту знає багато славних традицій, одна з яких – увічнювати пам'ять знаменитих флотоводців минулого у назві суден, що стоять сьогодні на бойовому чергуванні. Серед них і військовий корабель "Адмірал Нахімов", що носить ім'я славетного російського моряка, який віяв себе славою в багатьох битвах. Зупинимося докладніше на житті цієї чудової людини.

Юні роки майбутнього флотоводця

Павло Степанович Нахімов - адмірал російського флоту і герой оборони Севастополя - народився 5 липня 1802 року у невеличкому сільці Городок, що у Смоленської губернії. Він був сьомим із одинадцяти дітей відставного секунд-майора Степана Михайловича Нахімова. Крім нього, у багатодітній родині підростали ще четверо синів, які також згодом стали моряками.

Незважаючи на те, що майбутній адмірал Нахімов з раннього дитинства мріяв про кораблі та далекі плавання, при вступі до Морського кадетського корпусу виникли складності - охочих виявилося занадто багато, і через брак місць йому довелося чекати два роки.

Під час навчання у цьому уславленому Санкт-Петербурзькому навчальному закладі доля звела його з такими відомими згодом військовими та державними діячами, як А. П. Рикачов, П. М. Новосельцев, а також творець знаменитого тлумачного словника В. І. Даль. Разом з ними влітку 1817 він ходив у перше своє плавання. На бризі «Фенікс» команда молодих гардемаринів відвідала порти Копенгагена, Стокгольма та Карлскроу.

Перші офіцерські погони

У 1818 році після закінчення навчання Павло Нахімов був здійснений у мічмани і спрямований служити на фрегат «Крейсер», де його командиром був інший прославлений російський флотоводець М. П. Лазарєв, який здобув згодом славу першовідкривача Антарктиди. Незабаром вони зблизилися настільки, що для молодого і ще недосвідченого офіцера він став не лише начальником, а й близькою людиною, яка багато в чому замінила батька.

Після навколосвітнього плавання на «Крейсері» (1822-1825) мундир Нахімова прикрасили лейтенантські погони, а через два роки за відзнаку, виявлену під час Наварінського морського бою з турецьким флотом, він був зроблений капітан-лейтенантами. Це було своєрідне бойове хрещення, яке з честю пройшов Нахімов. Адмірал Л. П. Гейден - командував російською ескадрою, особисто нагородив його орденом св. Георгія IV ступеня.

Шлях від капітан-лейтенанта до віце-адмірала

1828 року двадцятишестирічний офіцер вперше піднявся на капітанський місток. Йому було довірено командувати трофейним турецьким корветом "Наварін". У період, що почався невдовзі російсько-турецької війни, його судно у складі російської ескадри брало участь у блокаді Дарданелл, а після закінчення військових дій увійшло до складу Балтійського флоту. Протягом наступних п'яти років Нахімов командував фрегатом «Паллада», та був, отримавши переклад на Чорне море, у званні капітана 1-го рангу - лінійним кораблем «Сілістрія».

Збереглося багато документальних свідчень, як екіпаж довіреного йому судна з честю виконував важкі і відповідальні завдання командування. За високий професіоналізм, старанність у службі та особисту відвагу в 1845 році указом государя Миколи I Нахімова було зроблено в контр-адмірали, а через сім років у віце-адмірали російського флоту. У цьому вся званні він вступив на посаду начальника флотської дивізії.

Командир Чорноморської ескадри

З початком Кримської війни 1853–1856 рр. основна вага бойових дій лягла на ескадру Чорноморського флоту, якою на той час командував Нахімов. Адмірал у такий важкий період зумів мобілізувати всі резерви, що були в його розпорядженні, для протистояння потужному і чудово озброєному противнику.

Більшістю найбільш відповідальних операцій він керував особисто. Достатньо згадати Синопську битву, в якій 30 листопада 1853 року їм було знищено основні сили турецького флоту, виявлені, незважаючи на штормову погоду, та блоковані у гавані міста Синоп. З такою славною перемогою Нахімова привітав особисто государ. Надіславши Павлу Степановичу Високу грамоту, він назвав у ній розгром турецької ескадри окрасою літопису історії Російського флоту.

На чолі обложеного міста

У березні 1855 року, коли ворожі кораблі блокували з моря Севастополь, гостро постала потреба в енергійному та досвідченому керівнику, здатному очолити його оборону. Такою людиною став П. С. Нахімов. Адмірал був призначений відразу на дві ключові посади – губернатором міста та командиром Севастопольського порту. Це надавало йому широких повноважень, але й покладало велику відповідальність.

У здійсненні оборони міста йому багато в чому допомагав незаперечний авторитет, яким він мав серед солдатів і матросів, і завдяки якому на них надавав найбільший моральний вплив. Достовірно відомо, що серед нижніх чинів він називався «батьком-благодійником».

Безстрашний командир

Дорожжуючи життям підлеглих йому солдатів і офіцерів, Нахімов тим не менш звик не замислюючись ризикувати власною головою. Нерідко він із солдатською рушницею в руках кидався попереду всіх у штикову атаку або демонстративно з'являвся над бруствером окопа на очах у противника. Це молодецтво не завжди сходило з рук. Під час одного з обстрілів міста в 1854 році він був тяжко поранений у голову, а через кілька місяців отримав контузію.

Але незважаючи ні на що, його безстрашність піднімало дух солдатів і офіцерів, які бачили, що за будь-яких обставин поряд з ними їхній адмірал Нахімов. Фото, представлені у статті, зроблені з картин та малюнків, що зображують знаменитого флотоводця в різні періоди його життя, але на кожному з них його вигляд дихає нестримною мужністю та відвагою. Таким він назавжди залишився у нашій історії.

Загибель адмірала

Оборона Севастополя коштувала життя величезній кількості людей, втягнутих волею долі в цю криваву бійню, що тривала майже одинадцять місяців. Серед них був і адмірал Нахімов. Біографія цього видатного воєначальника обірвалася на піку кар'єри, в обстановці загальної любові та визнання заслуг. Його ім'я з повагою вимовляли усі – від рядового солдата до імператора.

Причиною несподіваної та трагічної смерті стало поранення на думку, отримане Павлом Степановичем 28 червня 1855 року під час об'їзду ним передових оборонних споруд, зведених у районі Малахова кургану. Того дня він, як і раніше, демонстративно ігнорував кулі, що свистели навколо нього, одна з яких виявилася для нього фатальною. Доставлений до польового шпиталю, Нахімов провів два дні у важких муках і пішов із життя 30 червня 1955 року. Його порох знайшов вічний спокій у склепі севастопольського Володимирського собору.

Пам'ять, збережена нащадками

Віддаючи данину пам'яті знаменитого адмірала, у нашій країні було відкрито кілька військово-морських училищ, названих його ім'ям, а також засновано орден та медаль Нахімова. У багатьох містах Росії споруджено на його честь пам'ятники, найбільш відомий з яких височіє в Севастополі, в районі Графської пристані. Ім'ям героя названо вулиці та проспекти.

Однією з пам'ятників уславленому флотоводцю став крейсер «Адмірал Нахімов», спущений на воду 1986 року. З того часу він несе бойову вахту у складі Північного флоту Росії. Його екіпажі свято зберігають традиції російського флоту. Сьогодні в їхньому арсеналі найсучасніша зброя, включаючи пускові установки ракет, здатних нести ядерні боєголовки. Оскільки «Адмірал Нахімов» - атомний крейсер, він має можливість перебувати в автономному плаванні багато місяців і виконувати поставлені перед його командою завдання у будь-якій точці Світового океану.

Нахімов Павло Степанович

Місце народження:

Село Містечко Вяземського повіту Смоленської губернії нині – село Нахімівське Холм-Жирківського району Смоленської області

Місце смерті:

м. Севастополь

Приналежність:

російська імперія

Рід військ:

Роки служби:

Командував:

На випадок відсутності В. А. Корнілова призначено головнокомандувачем флоту та морських батальйонів

Бої / війни:

Наваринська битва, блокада Дарданелл, Синопська битва, оборона Севастополя

Біографія

Нахімов та противники

Географія

У філателії

Павло Степанович Нахімов(23 червня (5 липня) 1802, село Городок, Вяземський повіт, Смоленська губернія – 30 червня (12 липня) 1855, Севастополь, Таврійська губернія (Російська імперія) – знаменитий російський адмірал.

Біографія

Народився у селі Городок Вяземського повіту Смоленської губернії нині – село Нахімівське Холм-Жирківського району Смоленської області. Дворянський рід Нахімових веде своє походження від Мануїла Тимофійовича Нахімова, сотника Охтирського слобідського козачого полку, якому майбутній адмірал був правнуком. На поч. XX ст. історик В. Л. Модзалевський зробив припущення про походження слобожанських Нахімових від Андрія Нахіменка, який жив у Полтаві у 2-й підлогу XVII ст.

1813 - подає заяву до Морського кадетського корпусу, але через брак місць надходить туди лише через 2 роки.

1818 – закінчив Морський кадетський корпус, службу розпочинав на Балтиці.

Під командою Лазарєва М. П. здійснив 1821-1825 рр. кругосвітнє плавання на фрегаті «Крейсер». Під час плавання був здійснений у лейтенанти.

1827 – відзначився у Наваринській битві, командував батареєю на лінійному кораблі «Азов» під командуванням Лазарєва М. П. у складі ескадри адмірала Л. П. Гейдена; за відмінність у битві був нагороджений 21 грудня 1827 орденом св. Георгія IV класу за № 4141 і виготовлений у капітан-лейтенанти.

1828 - вступив у командування корветом «Наварін», трофейним турецьким кораблем, який раніше носив ім'я «Нассабих Сабах». Під час російсько-турецької війни 1828-29, командуючи корветом, у складі російської ескадри блокував Дарданелли.

З 1830, після повернення до Кронштадта, несе службу на Балтиці, продовжуючи командувати кораблем «Наварін».

1831 – призначений командиром фрегата «Паллада».

З 1834 року служив у Чорноморському флоті, командиром лінійного корабля «Сілістрія».

1845 - проведений у контр-адмірали та призначений командиром бригади кораблів.

1852 – віце-адмірал, призначений начальником флотської дивізії.

Під час Кримської війни 1853-56, командуючи ескадрою Чорноморського флоту, Нахімов у штормову погоду виявив та заблокував головні сили турецького флоту в Синопі, і, вміло провівши всю операцію, 18 (30 листопада) розгромив їх у Синопській битві 1853 року.

ВИСОЧА ГРАМОТА

НАШОМУ Віце-Адміралу, Начальнику 5-ї Флотської дивізії, Нахімову

Винищенням турецької ескадри при Синопі ви прикрасили літопис Російського флоту новою перемогою, яка назавжди залишиться пам'ятною у морській історії

Статут військового ордену Святого Великомученика і Побідоносця Георгія вказує нагороду за ваш подвиг Виконуючи з істинною радістю постанову статуту, скаржимо Вас кавалером Святого Георгія другого ступеня великого хреста, перебуваючи до вас ІМПЕРАТОРСЬКОЮ милістю НАШОЮ прихильні

На справжній Власною ЙОГО ІМПЕРАТОРСЬКОГО ВЕЛИЧНОСТІ рукою написано:

МИКОЛА

У період Севастопольської оборони 1854-55 р.р. виявив стратегічний підхід до оборони міста. У Севастополі Нахімов хоч і вважався командиром флоту і порту, але з лютого 1855 року, після затоплення флоту, захищав, за призначенням головнокомандувача, південну частину міста, з дивовижною енергією керуючи обороною і користувався найбільшим моральним впливом на солдатів і матросів, -Благодійником».

28 червня (10 липня) 1855 року, під час одного з об'їздів передових укріплень, був смертельно поранений кулею в голову на Малаховому кургані. Помер 30 червня 1855 р.

Похований у склепі Володимирського собору у м. Севастополі

Нагороди

  • 1825 р. орден Святого Володимира 4-го ступеня. За плавання на фрегаті "Крейсер".
  • 1827 р. орден Святого Георгія 4-го ступеня. За відмінність, виявлену у Наваринському бою.
  • 1853 р. орден Святого Володимира 2-го ступеня. За успішне перекидання 13-ї дивізії.
  • 1853 р. орден Святого Георгія 2-го ступеня. За перемогу за Синопу.
  • 1855 р. орден Білого орла. За відмінність під час оборони Севастополя.

Пам'ять

У 1959 році в Севастополі споруджено пам'ятник адміралу Нахімову роботи скульптора Н. В. Томського (бронза, граніт). Він замінив пам'ятник роботи Шредера і Більдерлінга, що стояв біля Графської пристані, знесений у 1928 р. відповідно до декрету Радянської влади «Про зняття пам'ятників царям та їхнім слугам» (те, що мало місце в радянській літературі, твердження, що пам'ятник був зруйнований гітлерівцями в період окупації Севастополя невірно - на п'єдесталі пам'ятника Нахімову на початку 1930-х було встановлено пам'ятник Леніну, і вже цей пам'ятник було знищено у 1942-43 рр.).

Під час Великої Вітчизняної війни було створено військово-морські Нахімовські училища. У 1944 Президією Верховної Ради СРСР було засновано ордена Нахімова 1-го та 2-го ступеня, медаль Нахімова.

1946 року режисер Всеволод Пудовкін зняв художній фільм «Адмірал Нахімов». Роль Нахімова у ньому зіграв актор Олексій Дикий (за цю роботу Дикий отримав Сталінську премію І ступеня та став лауреатом Венеціанського кінофестивалю у номінації «Найкращий актор»).

Нахімов та противники

Кримський історик В.П. Дюличов такими словами описує похорон Нахімова:

У той самий час існує «Акт про знущання англо-французьких загарбників над могилами російських адміралів М. П. Лазарєва, У. А. Корнілова, П. З. Нахімова, У. І. Истомина», датований 23 квітня (11 квітня ст. ст.) 1858 року, складений за результатами огляду усипальниці адміралів.

Кораблі

Ім'я Нахімова у різний час носили різні військові кораблі та цивільні судна:

  • "Нахімов" - російський вантажний пароплав (затонув 1897)
  • «Адмірал Нахімов» - російський броненосний крейсер (загинув у Цусімській битві 1905)
  • "Червона Україна" - колишній "Адмірал Нахімов", легкий крейсер типу "Світлана" (загинув 13 листопада 1941 року в Севастополі).
  • "Адмірал Нахімов" - радянський крейсер класу "Свердлов" (слом 1961)
  • "Адмірал Нахімов" - колишній "Берлін III", радянське пасажирське судно (затонуло в 1986 році)
  • «Адмірал Нахімов» - радянський протичовновий крейсер (слом 1991)
  • "Адмірал Нахімов" - колишній "Калінін", атомний ракетний крейсер проекту 1144 (на модернізації)

Географія

  • Озеро Нахімовське у Виборзькому районі Ленінградської області.

Музеї

  • Молодіжний центр-музей імені Адмірала Нахімова у Смоленську
  • Музей ім. Нахімова на батьківщині адмірала у Хмеліті, Смоленська область.

Монети

  • 1992 року ЦБ РФ випустив мідно-нікелеву монету номіналом 1 рубль, присвячену 190-річчю від дня народження П.С. Нахімова.
  • У 2002 році ЦБ РФ випустив срібну монету (Ag 900) номіналом 3 рублі, присвячену 200-річчю від дня народження П.С. Нахімова.

Нахімов Павло Степанович(1802-1855), російський флотоводець, адмірал, герой Севастопольської оборони і просто людина, яка сильна духом, людина-легенда.

Народився 23 червня (5 липня) 1802 р. у с. Містечко (суч. с. Нахімовське) Вяземського повіту Смоленської губернії в небагатій та багатодітній дворянській родині (одинадцять дітей). Батько його був офіцером і ще за Катерини вийшов у відставку зі скромним чином секунд-майора. Дитинство ще не встигло покинути Нахімова, як його зарахували до Морського кадетського корпусу. Навчався він старанно і блискуче, був прикладом для наслідування, і вже п'ятнадцяти років зроду отримав чин мічмана і призначення на бриг Фенікс, що вирушав у плавання Балтійським морем.

І вже тут виявилася цікава риса нахімовської натури, яка зародилася в ньому з дитинства. Одразу звернула він увагу його товаришів, та був товаришів по службі і підлеглих. Ця риса, помічена оточуючими вже в п'ятнадцятирічному гардемарині, залишалася панівною і в адміралі, що сивіє, аж до того моменту, коли французька куля пробила йому голову. Ця риса, можна сказати, визначила його долю, його життя та всі події в ній. Охарактеризувати цю межу можна так: морська служба була для Нахімова не найважливішою справою життя, якою вона була, наприклад, для його вчителя Лазарєва або для його товаришів Корнілова та Істоміна, а єдиною справою, інакше кажучи: жодного життя, крім морської служби, він не знав і знати не хотів, просто відмовлявся визнавати собі можливість існування не так на військовому кораблі чи у військовому порту. За недосугом і за надто великою поглиненістю морськими інтересами він забув закохатися, забув одружитися, забув частину себе, присвятивши важливій справі. Він був фанатиком морської справи, за одностайними відгуками очевидців та спостерігачів. Так можна було охарактеризувати Нахімова: він знайшов себе життям, своє діло, своє місце у морі.

У 1817 серед кращих гардемаринів на бризі «Фенікс» здійснив плавання до берегів Швеції та Данії. Закінчивши Корпус у січні 1818 року шостим у списку випускників, у лютому отримав чин мічмана і направлений до 2-го флотського екіпажу Петербурзького порту. У 1821 переведений до 23-го флотського екіпажу Балтійського флоту. Старанність і запопадливість, якийсь фанатизм і любов до своєї справи... і ось він із захопленням приймає запрошення М.П.Лазарєва в 1822-1825 роках служити у нього на фрегаті, названому новим тоді ім'ям «Крейсер». Після повернення нагороджений орденом Св.Володимира 4-го ступеня. Летять роки, спочатку він плавав як мічман, а з 22 березня 1822 року як лейтенант. Тут він став одним із улюблених учнів та послідовників Лазарєва, добрим учнем від хорошого вчителя.

Після трирічного навколосвітнього плавання з фрегата «Крейсер» Нахімов перейшов (все під керівництвом Лазарєва) 1826 року на корабель «Азов», у якому і взяв визначну участь у Наваринському морському бою 1827 року проти турецького флоту. З усієї сполученої ескадри Англії, Франції та Росії найближче підійшов до ворога «Азов», і у флоті говорили, що «Азов» громив турків з відстані не гарматного пострілу, а пістолетного пострілу. Відважність, не інакше. Нахімов був поранений. Вбитих і поранених на «Азові» було в наварінський день більше, ніж на якомусь іншому кораблі трьох ескадр, але й шкоди ворогові «Азов» завдав більше, ніж найкращі фрегати англійського адмірала Кодрінгтона, який командував з'єднаною ескадрою. Так почав Нахімов свою бойову ниву, свій перший бій, свій нехай воїна та захисника. Тільки великі та сильні люди можуть зробити щось більше для цього світу у своєму житті, щось важливе та значуще. У грудні 1827 отримав орден Св.Георгія 4-го ступеня та чин капітан-лейтенанта. Торішнього серпня 1828 став командиром трофейного турецького корвета, перейменованого на «Наварин». У російсько-турецьку війну 1828-1829 брав участь у блокаді російським флотом протоки Дарданелли.

Минали роки, йому 29 років і він став командиром щойно збудованого тоді (1832 року) фрегата «Паллада», а 1836 року командиром «Сілістрії» і, кілька місяців тому, зроблений капітани 1-го рангу. «Сілістрія» плавала у Чорному морі, і корабель виконав за дев'ять років свого плавання під прапором Нахімова низку важких, складних, героїчних та відповідальних доручень. І справлявся протягом усього часу блискуче.

Довіра іноді буває безмежною, так Лазарєв довіряв своєму учневі. У вересні 1845 Нахімов був зроблений в контр-адмірали, і Лазарєв зробив його командиром 1-ї бригади 4-ї флотської дивізії Чорноморського флоту. За успіхи у бойовій підготовці екіпажів удостоєний ордена Св.Анна 1-го ступеня. Його моральне впливом геть увесь Чорноморський флот було у роки настільки величезне, що міг зрівнятися з впливом самого Лазарєва. Учень виріс до учителя. Дні та ночі він віддавав службі. На службу у мирний час він дивився тільки як на підготовку до війни, до того моменту, коли людина має повністю проявити всі свої сили, вміння, усю витримку. Все життя як бій, як боротьба за справедливість, за мир у всьому світі.

Він завжди вважав, що матроси – основна військова сила флоту. Ось кого, на його думку, треба підносити, вчити, збуджувати в них сміливість, геройство, бажання трудитися, бажання чинити подвиги заради Батьківщини. Нахімов просто відмовлявся зрозуміти, що у морського офіцера може бути ще якийсь інтерес, окрім служби, адже він сам прожив лише заради справи. Він говорив, що потрібно, щоб матроси і офіцери завжди були зайняті, що ледарство на судні не допускається, що якщо на кораблі роботи йдуть добре, то треба вигадувати нові... Офіцери теж повинні бути постійно зайняті. Потрібно йти вперед завжди, працювати над собою, щоб не зламатися в майбутньому. Вічне вдосконалення за можливість бути.

Настав 1853 рік. Насунулися навіки пам'ятні грізні події світової історії. 25 лютого (9 березня) 1855 р. призначений командиром Севастопольського порту та тимчасовим військовим губернатором міста; у березні зроблено в адмірали. Під його керівництвом Севастополь протягом дев'яти місяців героїчно відбивав атаки союзників. Завдяки його енергії оборона набула активного характеру: він організовував вилазки, вів контрбатарейну та мінну війну, зводив нові укріплення, мобілізував на захист міста громадянське населення, особисто об'їжджав передові позиції, надихаючи війська. Нагороджений орденом Білого Орла.

28 червня (10 липня) 1855 року був смертельно поранений кулею у скроню на Корнілівському бастіоні Малахова кургану. Помер 30 червня (12 липня), не приходячи до тями. Загибель П.С.Нахімова визначила швидке падіння Севастополя. Похований в адміральській усипальниці Морського собору Св.Володимира в Севастополі поряд з В.А.Корніловим та В.І.Істоміним, поряд з великими людьми.

П.С. Нахімов мав ті риси, які майже, можна сказати, рідкість, велика рідкість. Він відрізнявся сміливістю, відважністю, розумом, мужністю, оригінальністю та вмінням виходити з будь-яких складних та приречених ситуацій. Життя не залишилося перед ним у боргу. Під час Великої Вітчизняної війни 3 березня 1944 року були затверджені, зробивши Нахімова легендою, важливою та значущою особистістю в історії.

Павло Степанович Нахімов (народ. 23 червня (5 липня) 1802 р. - смерть 30 червня (12 липня) 1855 р.) - російський адмірал, герой оборони Севастополя 1854-1855 рр., Серед чудових російських флотоводців займає виняткове місце як один з найяскравіших представників школи російського військового мистецтва.

Походження. Навчання. Початок служби

Павло народився 1802 року в селі Волочок Вяземського повіту Смоленської губернії (зараз село Нахімівське Андріївського р-ну Смоленської обл.). Був сьомою дитиною з 11-ти дітей небагатого поміщика, секунд-майора Степана Михайловича Нахімова та Феодосії Іванів.

Після закінчення Морського кадетського корпусу 20 січня 1818 р. серед інших гардемарин Павло Нахімов успішно склав іспити, ставши 6-м у списку з 15-ти найкращих вихованців. 9 лютого він був зроблений у мічмани. У 1818 - 1819 рр. Нахімов залишався на березі, при екіпажі. 1820 - з 23 травня по 15 жовтня мічман на тендері «Янус» був у плаванні до Червоної Гірки. На наступний рік був призначений до 23-го флотського екіпажу і направили по суші до Архангельська. 1822 - моряк повернувся берегом до столиці і отримав призначення в кругосвітнє плавання на фрегаті «Крейсер» під командуванням капітана 2-го рангу М. П. Лазарєва. На Тихому океані Павло Степанович відзначився при спробі порятунку матроса, що впав за борт. 1823, 22 березня - його виробили в лейтенанти. За це плавання 1 вересня 1825 р. моряк був удостоєний ордена Святого Володимира 4-го ступеня та подвійної платні.

На кораблі «Азов»

Після повернення кандидатуру лейтенанта планували для Гвардійського екіпажу. Однак Нахімов прагнув служити на морі. На прохання Лазарєва його було призначено на корабель «Азов». Майбутній адмірал брав участь у добудові судна та перейшов на ньому з Архангельська до Кронштадта, де екіпаж продовжував роботи і зробив «Азов» зразковим кораблем.

1827, літо - він вирушив на Середземне море і взяв участь у Наваринській битві. «Азов» діяв у самій гущавині бою. Лейтенант командував батареєю на баку. З 34 його підлеглих 6 було вбито та 17 поранено. Павло Степанович завдяки щасливому випадку не постраждав. За участь у битві 14 грудня Нахімов був зроблений капітан-лейтенантами, а 16 грудня - був удостоєний ордена Святого Георгія 4-го ступеня.

Командир корвету «Наварін»

1828, 15 серпня - він прийняв трофейний корвет, перейменований в «Наварін», і теж зробив його зразковим. На ньому моряк брав участь у блокаді Дарданелл та 13 березня 1829 р. з ескадрою М.П. Лазарєва повернувся до Кронштадта, був нагороджений орденом Святої Анни 2-го ступеня. 1830, травень - коли ескадра повернулася в Кронштадт, контр-адмірал Лазарєв в атестації командира "Наваріна" написав: "Відмінний і абсолютно знає свою справу морський капітан".

На фрегаті «Паллада»

1831, 31 грудня - Нахімов був призначений командиром фрегата «Паллада». Він спостерігав за будівництвом, вносячи удосконалення, поки фрегат, що у лад у травні 1833 р., став показовим. 17 серпня, в погану видимість, моряк помітив Дагерортський маяк, дав сигнал, що ескадра наражається на небезпеку, і врятував більшість судів від загибелі.

На Чорноморському флоті. Командир «Силістрії»

1834 - адмірал Лазарєв став Головним командиром Чорноморського флоту і портів. До себе він викликав тих моряків, з якими був у плаваннях та битвах. Чорноморцем став і Павло Нахімов. 1834, 24 січня - майбутній адмірал був призначений командиром лінійного корабля «Сілістрія», що будується, і переведений в 41-й екіпаж Чорноморського флоту; 30 серпня капітан-лейтенанта за відмінність у службі зробили капітана 2-го рангу. 1834-1836 р.р. - Він займався будівництвом «Сілістрії». Незабаром корабель став прикладом для інших. 1837, 6 грудня - командир корабля «Сілістрія» був зроблений в капітани 1-го рангу. 22 вересня за відмінну старанність та ревну службу був нагороджений орденом Святої Анни 2-го ступеня, прикрашеною імператорською короною.

Старанна служба позначилася на здоров'я, 23 березня 1838 П.С. Нахімова відправили у відпустку за кордон на лікування. Декілька місяців він провів у Німеччині, проте медики не допомогли. 1839 рік, літо - він за порадою Лазарєва повернувся до Севастополя і почував себе гірше, ніж до від'їзду. Проте Нахімов продовжував службу на морі. Він брав участь у висадках десанту при Туапсі та Псезуапі, у 1840–1841 роках. крейсував у морі та керував постановкою мертвих якорів у Цемеській бухті. 1842 рік, 18 квітня - за відмінно-дбайливу службу П.С. Нахімова було нагороджено орденом Святого Володимира 3-го ступеня.

Контр-адмірал

1845, 13 вересня - за відзнаку в службі, Павло Степанович Нахімов був удостоєний чину контр-адмірал і призначений командиром 1-ї бригади 4-ї флотської дивізії. Один рік він був на чолі загону кораблів, що крейсували біля берегів Кавказу, інший - виступав у ролі спочатку молодшого, а потім і старшого флагмана практичної ескадри, що виходила в море для навчання команд. Досвідчені моряки домагалися підвищення морської виучки екіпажів і заохочували ініціативу. 1849-1852 рр. — він зробив свої зауваження до «Правил, прийнятих на зразковому артилерійському кораблі „Екселент“ для навчання нижніх чинів артилерії», до виданого в 1849 р. зведення морських сигналів та нового «Морського статуту».

Віце-адмірал

1852, 30 березня - П. С. Нахімова призначають командувачем 5-ї флотської дивізією. 25 квітня його визначили командувати практичною ескадрою. За час кампанії ескадра зробила кілька рейсів для перевезення військ. 2 жовтня він був зроблений у віце-адміралі із затвердженням начальником дивізії.

У вересні, щоб ліквідувати загрозу з півдня, де біля кордонів Росії зібралися турецькі війська, Нахімов перевіз на Кавказ 13-ту піхотну дивізію з Криму, після чого був направлений у крейсерство біля берегів Анатолії. Тут він зустрів початок війни, а 18 листопада завдав поразки турецькій ескадрі.

Виявивши 11 листопада в Синопській бухті 7 фрегатів, 2 корвети, шлюп та 2 пароплави під прикриттям шести берегових батарей, Нахімов блокував її своїми трьома суднами та відправив до Севастополя за підмогою. Коли підійшло підкріплення, віце-адмірал вирішив атакувати з 6 лінійними кораблями та 2 фрегатами, не чекаючи пароплавів.

За Синоп віце-адмірал був удостоєний ордена Святого Георгія 2-го ступеня. Нагороди здобули інші учасники бою, перемогу широко відзначала вся Росія. Але Нахімова не радувала заслуга: він переживав те що, що ставав винуватцем майбутньої війни. І його побоювання мали цілком міцні засади. Отримавши привід для втручання та підтримку збудженої громадської думки, уряди Англії та Франції віддали накази і 23 грудня англо-французька ескадра вступила на Чорне море.

З грудня 1853 р. адмірал командував кораблями на рейді та в бухтах Севастополя. Очікуючи на напад, він майже не сходив на берег. Тим часом Англія та Франція 12 березня уклали військову угоду з Туреччиною і 15 березня оголосили війну Росії.

П.С. Нахімов під час Синопської битви

Оборона Севастополя

Висадка союзників, битва на Альмі та відхід армії створили критичне становище у Севастополі. Тільки затримка руху ворожих військ дозволила захистити місто з суші знаряддями та моряками, які зайняли нашвидкуруч побудовані укріплення. Щоб перегородити шлях ворогові в бухту, 11 вересня між Костянтинівською та Олександрівською батареями затопили п'ять старих кораблів та два фрегати. Того ж дня Меншиков доручив віце-адміралу Корнілову оборону Північної, а Нахімову – Південної сторони. Починалася героїчна оборона Севастополя, у якій віце-адмірал спочатку командував ескадрою, та був душею оборони, фактичним її керівником після загибелі у першому бомбардуванні Севастополя 5 жовтня 1854 року В.А. Корнілова. Він вживав заходів для посилення сухопутних бастіонів, проте не забував і про флот, всіляко домагаючись активних умілих дій від командирів пароплавів, які стали єдиною боєздатною силою флоту.

Лише 25 лютого 1855 р. Нахімова офіційно призначили командиром Севастопольського порту та військовим губернатором Севастополя. 27 березня він був зроблений в адмірали за відмінність при обороні Севастополя. Здобувши дозвіл здати ескадру, він зосередив увагу на сухопутній обороні.

Смерть адмірала Нахімова

Поранення. Смерть

Флагман дбав про людей, прагнув, як тільки можливо в тих умовах, позбавити армію зайвих втрат. Сам же Павло Степанович продовжував у сюртуку з добре помітними еполетами з'являтися у найнебезпечніших місцях. 28 червня, як завжди, від ранку Нахімов об'їжджав позиції. Коли адмірал з Малахова кургану спостерігав за супротивником, висунувшись через укриття, він був смертельно поранений у голову кулею. 1855, 30 червня - Нахімов Павло Степанович помер. Похований флотоводець у Володимирському соборі з іншими видатними адміралами.

Смерть адмірала поставила останню крапку у обороні Севастополя. Коли союзникам внаслідок чергового штурму вдалося вдертися на Малахов курган, російські полки залишили Південну сторону, підірвавши склади, укріплення та знищивши останні судна.

У роки Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр., коли життя змусило звернутися до бойових традицій минулого, було започатковано орден і медаль Нахімова для нагородження гідних моряків.

Адмірал П. С. Нахімов

Павло Степанович Нахімов - герой, видатний флотоводець-росіянин, талановитий офіцер і керівник, який заслужив чин адмірала. Багато разів він демонстрував відвагу, безстрашність і мужність під час бойових дій і в день своєї загибелі. Він став предметом наслідування багатьох офіцерів морського флоту наступних поколінь.

Чим був знаменитий російський адмірал, чому його ім'я увійшло історію, як Батько-благодійник російського флоту? Розберемо найважливіші здобутки Павла Степановича Нахімова - одного з найяскравіших представників школи російського військового мистецтва.

Система відносин між офіцерами та матросами на бойовому кораблі

Нахімов розробив та впровадив нову систему взаємин на кораблі між матросами та офіцерським складом.

Він входив до складу комісії, яка розробила низку документів, що визначають поведінку екіпажу на судні, взаємодії офіцерського складу та матросів. Наприклад, за сприяння Павла Степановича створено зведення морських сигналів, Морський статут, а також отримала поштовх для розвитку тактики ведення морських битв.

Особливо важливе місце у розвиток військово-морського мистецтва займає система виховання, розроблена Нахімовим. У її основу лягла глибока повага до особи рядового члена екіпажу військового судна. Ця система виховання сприяє дисциплінованості та згуртованості екіпажу, а також підвищенню рівня бойової виучки матросів.

Нахімов високо цінував матросів. Адже їм відводилася важлива роль у бою - управляти вітрилами, наводити зброю на ворожі кораблі, вступати в рукопашну битву при абордажі ворожих суден. Тому Нахімов забороняв офіцерам своєму кораблі ставитися до підлеглим, як кріпакам. Він вважав, що

З трьох способів діяти на підлеглих: нагородами, страхом та прикладом – останній є найвірнішим.

Віхою системи виховання став прояв турботи про підлеглих. Матроси (а нерідко й офіцери), які служили з Нахімовим на одному кораблі, приходили до свого командира за порадою, ділилися з ним своїми справами, турботами. Він допомагав їм справою і, а також вимагав від офіцерів аналогічного поведінки стосовно підлеглих. Внаслідок таких дій у підлеглих виникала глибока повага до командира.

Система відносин між офіцерами та підлеглими передбачає не лише турботу командира про матросів, а й вимоги до рядового складу. Матроси повинні бути дисциплінованими, хоробрими та неухильно виконувати накази командира.

Наварінський розгром


І. Айвазовський - Морська битва при Наваріна 2 жовтня 1827 року. 1846. Військово-морська академія ім. Н.Г.Кузнєцова, С.-Петербург

Основу тактики та стратегії ведення морських битв Нахімову заклав його вчитель та командир – Михайло Петрович Лазарєв. Навчання Нахімова та його друзів соратників (майбутніх адміралів) Корнілова та Істоміна велося в бойових умовах.

У 1827 році, коли військовий конфлікт між Росією та Туреччиною досяг апогею, відбулася велика битва в Наварінській бухті. Ця битва суттєво вплинула на перебіг війни.

Нахімов, будучи у званні лейтенанта, служив флагманському кораблі «Азов». 20.10.1827 під час Наварінського бою «Азов» знищив 4 бойові судна противника та фрегат, на якому знаходився командувач турецького флоту. При цьому і російський корабель був пошкоджений - він отримав 7 пробоїн нижче за ватерлінію.

Нахімов чудово виявив себе у цій битві як офіцер корабля (за це йому було присвоєно звання капітан-лейтенанта). А також отримав безцінний досвід битви та приклад мужності, відваги, сміливості, безстрашності (що межує з божевіллям), продемонстрованими командиром «Азова» (капітаном 1 рангу Лазарєвим).

За бойові подвиги у битві лінійному кораблю «Азов» вперше у російському флоті було присвоєно кормовий Георгіївський прапор.

Синопська битва


І.К. Айвазовський - Синопський бій 18 листопада 1853 (Ніч після бою). 1853. Центральний військово-морський музей, Санкт-Петербург

Восени 1853 року Нахімов продемонстрував неабиякі здібності у стратегічній підготовці до бойових дій. Йому було доручено здійснити перекидання бойових сил із Севастополя в район Анакрії з метою посилити берегову лінію та підготуватися до нападу турецького флоту. Незважаючи на погану погоду на морі, перекидання війська було успішно проведено за сім днів.

У ході Синопської битви, що відбулася 18.11.1853, Нахімов здійснив важливий тактичний прийом. Він дозволив усім кораблям ворожої ескадри увійти до бухти. Після чого чотири російські кораблі заблокували вхід у бухту, позбавивши цим маневреності переважаючі сили противника. Після підходу до Синопської бухти основних сил російського морфлоту, Нахімов наказав атакувати ворога. При цьому в наказі вказувалося, що в майбутній битві командири російських суден можуть самостійно приймати рішення, щоби виконати свій обов'язок перед Батьківщиною.

У цій битві турецький флот зазнав величезних втрат. Російським солдатам вдалося узяти в полон Осман-Пашу (командувача турецької армії). А Нахімову, після битви, було надано звання Віце-адмірала.


«Нахімов. Синопська битва». ілюстрації

Синопська битва увійшла в історію як остання велика битва вітрильних флотів.

Дії російського флоту викликали вкрай негативну реакцію в англійській пресі та отримали назву «Синопської різанини» («Massacre of Sinope»). "Такого досконалого винищення і в такий короткий час ніколи ще не було", - змушена була визнати англійську "Таймс". Адже всього за кілька годин було знищено 13 кораблів (вся турецька ескадра складалася з 14 кораблів, але один із них боягузливо втік із бою). З 4500 осіб екіпажу 3200 було вбито та поранено. А російська ескадра не втратила жодного корабля. Убитих (38 осіб) та поранених (235) у нас виявилося… у 12 разів менше, ніж у турків!

Зрештою це стало приводом для Великобританії та Франції до вступу у війну (у березні 1854 р.) на боці Османської імперії.

1 грудня є Днем військової слави Росії – День перемоги російської ескадри під командуванням віце-адмірала Павла Степановича Нахімова над турецькою ескадрою біля мису Синоп.

Захист Севастополя


Нахімов на бастіонах Севастополя

У період оборони Севастополя (1854-1855) від франко-англо-турецької армії Нахімовим використано низку тактико-стратегічних прийомів. У ході підготовчих дій, за наказом Павла Степановича, не берегової лінії, вздовж Севастополя встановлені знаряддя. Берегові батареї стали основою захисної лінії міста. А з метою не пустити ворожий флот до Севастопольської бухти, біля її входу було затоплено кілька старих суден.

Російські підрозділи під керівництвом Нахімова вели активну оборону. Батареї вели обстріл ворога, солдатами та матросами здійснювалися десантні вилазки, велася мінна боротьба.

Конструкторські вдосконалення та навчання команди


Н.П. Медовиків. П.С. Нахімов під час Синопської битви 18 листопада 1853 1952

Нахімов має кілька успіхів у вдосконаленні військових кораблів. Таких успіхів два.

Павла Степановича призначили командиром фрегату «Паллада», що будується (це сталося наприкінці грудня 1831 року). Нахімов спостерігав за будівельними роботами та вносив удосконалення. Після спуску «Палади» на воду Нахімов проводив заняття з матросами та офіцерами корабля. В результаті фрегат став показовим по взаємодії команди та функціональним особливостям корабля.

Показовий приклад. Торішнього серпня 1833 року фрегат «Паллада» у складі ескадри перебував у плавання Балтійським морем. Вночі кораблі ескадри наблизилися до берега. Над ескадрою нависла небезпека – багато кораблів могли загинути, натрапивши на прибережні підводні скелі. Однак лише моряк, що чергував на фрегаті «Паллада», побачив проблиски мерехтливого світла, що виходить з Дагерортського маяка. В результаті «Палладда» передав попереджувальний сигнал про небезпеку іншим кораблям ескадри, що врятувало їх від аварії корабля.

У 1834 році Нахімова перевели на службу до Чорноморського флоту. Із цього моменту Павло Степанович контролював будівництво лінкору «Сілістрія», вносячи свої невеликі вдосконалення. Після спуску лінкора на воду Нахімова призначили командиром корабля. На «Сілістрії», як і «Палладі», Нахімов проводив заняття з матросами.

В результаті «Сілістрія» з організації служби, бойової підготовки та маневрування став найзразковішим кораблем Чорноморського флоту.

Особливо злагоджена робота команди та використання бойових переваг лінкора позначилося в період із 1840 по 1844 роки. У цей період екіпаж «Сілістрії», очолюваний Нахімовим, виявив себе під час проведення десантних операцій під час захоплення Псезуапе та Туапсе, а також при захисті Головинського форту.

Присутність сили духу

Лінкор «Сілістрія» під командуванням Нахімова брав участь у навчаннях, що проходили у Чорному морі. У ході навчань лінкор Нахімова та корабель «Адріанополь» наблизилися один до одного. Під час проведення чергових маневрів команда «Адріанополя» припустилася помилки, і зіткнення двох кораблів стало неминучим.

Капітан «Силістрії» наказав матросам переміститися із небезпечної зони корабля у безпечне місце. Сам же залишився на юті лінкора. Зіткнення судів відбулося, але не завдало значних ушкоджень кораблям. Однак уламки від зіткнення суден полетіли у бік Нахімова і лише випадково не зачепили його.

Після закінчення навчань у Нахімова питали, чому він не залишив небезпечне місце на кораблі перед зіткненням суден. Павло Степанович відповів, що подібні ситуації – це безцінний досвід та можливість продемонструвати екіпажу присутність та силу духу воєначальника. Цей досвід та демонстрація присутності духу принесе користь для виконання бойових завдань у майбутньому.

Сміливість, що межує з нерозсудливістю

Нахімов був сміливою людиною та воєначальником. Однак нерідко його сміливість межувала з нерозсудливістю (що виявилося, наприклад, при зіткненні судів «Адріанополь» та «Сілістрія»).

...28 червня 1855 Нахімов вкотре піднявся на Малахов курган, де загинули його друзі - адмірали Корнілов і Істомін. Висока постать у золотих адміральських еполетах була мішенню для ворожих стрільців. Скільки разів він так ризикував, бувало, матроси, не витримавши, хапали його й забирали.

Дехто дорікає Нахімову в тому, що він шукав смерті, з'являючись на найнебезпечніших ділянках з адміральськими еполетами на плечах. Але Павло Степанович чинив так завжди. Він був упевнений: якщо бійці побачать, що їхній командир нічого не боїться, то й самі не боятимуться. То справді був зразок його військової педагогіки.

З боку ворога відразу почався обстріл позиції російської армії (включаючи спостережний пункт, де знаходився Нахімов). Внаслідок обстрілу адмірал був тяжко поранений у голову. Рана виявилася смертельною – після поранення, за кілька днів мук, Павло Степанович Нахімов помер…


Смертельне поранення адмірала Нахімова

Смертю Нахімова вражена була вся Росія. Севастополь застогнав від душевного болю. Гаряче улюблені матроси адмірала юрмилися навколо труни цілодобово, цілували руки мерця, змінюючи один одного, йдучи знову на бастіони і поверталися до труни, як тільки їх знову відпускали. По засмаглих щоках моряків текли сльози. Воістину всенародна скорбота покрила Севастополь. Один з очевидців писав, що в ті часи Росія не знала, що таке демонстрація, навіть слово це було нам невідомо, але похорон великого російського флотоводця можна було вважати однією з перших всенародних демонстрацій. Тисячі і тисячі солдатів, матросів, офіцерів, матросок, мешканців Корабельної слобідки, рибалок — греків із дружинами та дітлахами прямували за труною.

«Жоден похорон не справлявся в Севастополі так, як похорон Нахімова. Про нього говорили, страждали і плакали не лише ми, на пагорбах, зрошених його кров'ю, а й скрізь, у всіх віддалених куточках нескінченної Росії. Ось де його Синопська перемога!

Похорон П.С. Нахімова. Літографія з малюнка Н. Берга

…Незадовго перед смертю Нахімов написав заповіт офіцерам Російського флоту, у якому були такі слова:

«Чим більше нас тут залишиться, тим більшою буде слава Севастополя. І скажуть російські люди: на що ми здатні, якщо вся Європа одного міста біля жмені наших воїнів не могла взяти?».

Важлива деталь: коли помер Нахімов всі ворожі знаряддя змовкли і на якийсь час припинився весь вогонь Севастополем, на знак скорботи за героєм Синопа, якого почитав весь світ.

  • Кримський історик В. П. Дюличов такими словами описує похорон Нахімова:
Пролунала військова музика повний похід, гримнули прощальні салюти гармат, кораблі приспустили прапори до середини щоглів. І раптом хтось помітив: прапори повзуть на кораблях супротивників! А другий, вихопивши підзорну трубу з рук матроса, побачив: офіцери-англійці, збившись у купу на палубі, зняли кашкети, схилили голови.

З книги «Смерть Нахімова»:

«Твердиня, за яку Нахімов віддав життя, не тільки коштувала ворогам непередбачених ними жахливих жертв, але своїм, відчайдушним опором, що майже рік тривав, якого рішуче ніхто не очікував ні в Європі, ні в нас, зовсім змінила все колишнє умонастрій ворожої коаліції, змусила Наполеона III негайно після війни шукати дружби з Росією, змусила ворожих дипломатів, найбільшого їх роздратування і розчарування, відмовитися від найістотніших вимог і претензій, фактично звела до мізерного мінімуму російські втрати під час укладання миру і високо піднесла моральний престиж російського народу. Це історичне значення Севастополя з безперечністю почало визначатися вже тоді, коли Нахімов, вкритий славою, ліг у могилу.»

Висновок

…Дуже важко висловити словами, яке значення має для нащадків славне життя та славна смерть Адмірала Нахімова. Легше пояснити це на конкретному прикладі. 1942-го року, коли вороги знову штурмували Севастополь, один снаряд потрапив у музей і на шматки розірвав мундир Павла Степановича. Тоді моряки розібрали ці ганчірки і, прикріпивши їх до бушлатів, зі словами ми нахімовські пішли в останній бій.

Нахімов залишив по собі велику спадщину:

  • він ініціював виникнення дружніх, рівних взаємин між офіцерами та матросами, при цьому вимагав від рядового складу неухильне виконання наказів та дисципліни;
  • він на власному прикладі прищеплював матросам та офіцерам силу духу, відвагу, безстрашність (як при зіткненні «Сілістрії» та «Адріанополя» або при розгляді позицій ворога на Малаховому кургані);
  • він ввів тактику створення пастки для противника (Синопська битва);
  • ним застосовано систему затоплення входу в бухту, щоб не допустити проникнення сил противника (захист Севастополя).